postheadericon Найпоширеніші грибкові хвороби яблуні. Заходи боротьби

1. Загальні поняття про грибкові захворювання яблуні

Яблуня – основна плодова культура в Україні. Це зумовлено сприятливими грунтово-кліматичними умовами для її вирощування в більшості регіонів, а також традиціями місцевого населення. В. Л. Симиренко (1995) підкреслював, що ця культура є єдиною серед плодових, яку можна вирощувати майже по всій території України. Широке поширення яблуні пояснюється й різноманітністю її господарсько-цінних ознак. Яблука — смачний, дієтичний і лікувальний продукт споживання. Енергетична цінність 100 г м’якуша плоду яблуні становить 188—214 кДж, або 45—51 кКал. Яблука містять,%: цукрів 4—14,6, органічних кислот—0,09— 1,82, пектинових речовин — 0,90—1,48, дубильних і барвних — 4,8— 15,3; Р-активних речовин — 700—979, вітаміну С — 0 — 40,5 мг на 100 г сирої речовини, а також мінеральні солі, амінокислоти [9; 14].

Наявність величезної кількості сортів яблуні різного строку достигання та з тривалою лежкістю плодів гарантує забезпечення споживача свіжими яблуками протягом усього року. Плоди яблуні використовують також для виготовлення високоякісних соків, сидрів, компотів, повидла, джемів, варення, мармеладу, порошків, сухофруктів та інших продуктів переробки.

Яблуня впевнено займає перше місце серед плодових і ягідних культур в Україні як за площею вирощування, так і за валовим збором плодів. За даними перепису багаторічних насаджень 1998 року, цю культуру вирощували на площі 280,5 тис. га, тобто — на 64,6% площі, зайнятої всіма плодовими та ягідними культурами, у тому числі на 92,1% — зернятковими. Основна частина яблуневих садів — 85,2%, або 239 тис. га належить колективним та державним сільськогосподарським підприємствам [8; 9].

За 14 років між останніми переписами багаторічних насаджень (1984 і 1998), площа під садами яблуні зменшилася на 205 тис. га (42,3%). Разом з тим вік 35,8% насаджень зерняткових культур перевищує 25 років, тобто вони використовуються понад нормативний строк. Нові сади закладаються повільно. Якщо в 1984 р. площа молодих, ще неплодоносних насаджень яблуні в громадських господарствах становила 105 тис. га, то в 1998 р. — лише 10,5 тис, тобто вдесятеро зменшилася.

Значна питома вага яблук і в загальній масі вироблених плодів та ягід. За даними О.Ю. Єрмакова (1998), в урожаї 1986—1990 pp. вона становила 64,1%, у 1997-му — 67,9, а в неврожайному 1999 р. — 38,7% .

Валове виробництво яблук в Україні нестабільне. Так, у 1986—1990 pp. середньорічне виробництво їх становило 1674,7 тис. тонн, 1991р. – 765, 1993 р. – 1773,8, 1995 р. – 1046,2, 1997 р. – 1897,8, 1998 p. —568,1, 1999 р. — 296,8, 2002 p.—661,6, 2003 p.—871 тис. тонн.

Урожайність яблуні в цілому по країні останніми роками знижується насамперед через недоглянутість садів. Наприклад, у 1990 р. врна становила 3,4 т/га, у 1997-му — 2,7, 1998-му — 2,2, 1999-му — лише 1,2, а в 2002 p. — 2,4т/га [9].

Аналіз даних про виробництво яблук у країнах Європи (Gruca Z, 1998; Makosz E, 1998; Ермаков А.Е., 1997), з також каші розрахунки показують, що наприкінці XX ст. серед країн континенту Україна посідала п’яте місце за валовим виробництвом плодів яблуні: у 1996—1997 pp. — 1469 тис. тонн — після Росії (2000 тис. тонн), Польщі (1950 тис.) Італії (1908 тис.) і Франції (1885 тис. тонн).

У розрахунку на душу населення в Україні за 1990—1997 pp. одержали по 28—31 кг яблук, що на 100% менше за фізіологічну норму (59 кг), обгрунтовану ще в 30-ті роки під час розробки методики порайонної стандартизації сортів (Широков Н.С., 1934) або на 9—10 кг менше порівняно з нормою, яку називають сучасні автори (Шестопаль О.М., 1994). У неврожайні 1998 і 1999 pp. цей показник був ще нижчим — відповідно 11,8 і 6,2 кг [14].

У загальному обсязі вирощуваних в Україні плодів і ягід найбільша частка припадає на яблука. Наприклад, у 1995—1999 pp. вона становивла 43—60%. Переважну більшість плодів яблуні (майже 90%) реалізують свіжими і тільки близько 10 % використовують на переробку.

На ринку свіжих плодів яблука традиційно переважають. Так, у 1998 році на них припадало 37,1% загальної маси проданих на ринках Києва плодів і ягід, 14,6% становили цитрусові, 8,6% — абрикоси, 7,3% — груші і 32,4% — вся інша плодоягідна продукція.

Облік надходження яблучної продукції на ринки України, аналіз її за товарними якостями та помологічними сортами, котрі виконано протягом 1997—2002 pp. показують, що у врожайні роки свіжі яблука вітчизняного виробництва становлять 90—95% загального обсягу реалізовуваних плодів яблуні, у неврожайні — близько 72—75%. Яблучний сезон відкривають у першій декаді липня плоди ранньолітнього строку достигання, а завершують пізньозимові наприкінці травня. Півтора літніх місяця яблучний конвеєр підтримується переважно дорогими плодами зарубіжного виробництва. Період найбільшої насиченості ринку яблуками вітчизняного виробництва охоплює сім місяців – з вересня по березень включно.

Найбільша частка літніх плодів, що реалізуються, припадає ні Папіровку і Донешту, осінніх – Славу переможцям, Штрейфлінг та Антонівку звичайну, зимових – Кальвіль сніговий, Айдаред,, Голден Делішес і Роял Ред Делішес. Найбільший попиту покупців мають яблука літніх сортів з яскравим покривним забарвленням і Папіровка, з осінніх – Слава переможцям, зимових – Кальвіль сніговий, Ренет Симиренка, Голден Делішес, Роял Ред Делішес. Плоди цих сортів, за винятком Кальвіля [1; 5; 6]

Таке значне поширення пояснюється високими адаптивними властивостями, які дозволяють вирощувати цю культуру в різних природних умовах, а також багатьма досить різноманітними господарсько цінними якостями.

Виділяє яблуню серед інших порід також висока врожайність і прибутковість вирощування. Цей останній фактор завжди був характерним для її насаджень на Поділлі. Проте останнім часом внаслідок загального економічного спаду в країні їх прибутковість різко знизилась і в цьому регіоні. Як результат за період між останніми переписами багаторічних насаджень (1984–1998 рр.) зменшилась і площа садів яблуні: у Вінницькій області на 29, а в Хмельницькій – на 16% [9].

Плодовим насадженням значних збитків завдає велика чисельність хвороб, збудниками яких є грибки, віруси, різні види бактерій. Це так звані інфекційні хвороби. Їхню біологію доволі добре вивчено, тому система захисту насаджень проти цих хвороб на сьогодні є добре відпрацьованою. Водночас на розвиток дерев відчутно впливають так звані неінфекційні хвороби.

Неінфекційні хвороби зумовлені негативним впливом несприятливих чинників зовнішнього середовища, передусім невідповідністю природних умов потребам рослин (порушенням водного та мінерального режимів живлення, впливу на рослини високих і низьких температур), а також недотриманням загальноусталених рекомендацій щодо вирощування плодових насаджень, зокрема вибір ділянки. Так, на бідних грунтах (піщані, підзолисті) рослини часто страждають від голодування. Брак або нестача поживних речовин у грунті зумовлюють порушення фізіолого-біохімічних процесів у тканинах рослин, внаслідок чого розвиваються патологічні явища, що супроводжуються характерними симптомами у вигляді пригнічення росту рослин, зміни забарвлення листя, утворення некрозів, деформацій, завчасного листопаду, закладання малої кількості плодових бруньок, утворення дрібних із нехарактерним смаком плодів. Все це призводить до зниження врожаю, погіршення його якості, а нерідко – й до загибелі рослин. Наведемо ознаки дефіциту основних елементів живлення плодових дерев.

Грибкові хвороби рослин, захворювання рослин, що викликаються фітопатогенними грибами (паразитами і напівпаразитами). Вони значно знижують урожай і якість продукції, а в плодових дерев і ягідників, крім того, скорочують і терміни їх господарського використання [3–6].

Під впливом грибів-збудників хвороб в рослинах виникають патологічні процеси, структури, що супроводяться порушенням, і фізіологічних функцій рослини або окремих його частин, наприклад утворенням наростів, напливів, зміною дихання, асиміляції, ферментативної діяльності, порушенням зростання і розвитку, відмиранням уражених тканин. Зовні хворі рослини характеризуються  місцевим або загальним ураженням. Місцеве охоплює невеликі ділянки рослини або його окремі органи, відносяться плямистості (парша яблуні), грибні нальоти (борошниста роса), виразки, пустули (іржа рослин); до загального — в’янення рослин.

Найбільш поширеною і шкідливою серед них є парша. Уражуючи вегетативні і генеративні органи, збудник хвороби зумовлює зменшення врожайності, погіршення товарної якості плодів, пригнічення загального стану і стійкості рослин. Встановлено, що шкідливість парші сягає 40% втрат, котрих завдають насадженням яблуні численні шкодочинні організми (Бухгейм А.А., 1940). Досить шкідливими є також борошниста роса, плодові гнилі та інші хвороби [5; 8].

Фенологічна система захисту яблуні від хвороб, що застосовується в Україні, нарівні з позитивними ознаками має й серйозні недоліки. Особливо гострою залишається проблема захисту яблуні від парші, часті епіфітотії якої, зокрема у лісостеповій, поліській зонах та Закарпатті, а нерідко і в степовій зоні та Криму, завдають великих збитків і вимагають значних затрат на проведення захисних заходів. Широке застосування хімічних засобів при цьому зумовлює необхідність вирішення не тільки економічних, а й екологічних проблем.

Слід зауважити, що контроль розвитку парші з використанням комплексу заходів забезпечує також надійний захист яблуні від інших хвороб. У зв’язку з цим удосконалення системи інтегрованого захисту яблуні від парші є досить актуальною широкоплановою проблемою, розв’язання якої має важливе значення не тільки у підвищенні врожайності та поліпшенні товарної якості плодів, а й у подальшому розвитку екологічно безпечних ресурсозберігаючих технологій вирощування продукції садівництва.

Сприйнятливість до грибних хвороб. У ході багаторічної оцінки більше 500 сортів яблуні на сприйнятливість до грибних хвороб виділено сорти з комплексною стійкістю до парші, борошнистої роси, бурої плямистості, плодової гнилі. У більшому ступені вона характерна для нових перспективних сортів Акане, Алкмене, Амулет, Делічія, Едера, Голден Резістент, Грінслівз, Катя, Мавка, Перлина Києва, Пінова, Примула, Редфрі, Фрідом, Чемпіон [9].

Імунні до парші сорти та їхня роль в удосконаленні сортименту яблуні в Україні. Багаторічне та всебічне вивчення близько 100 сортів і гібридних форм яблуні вітчизняної та закордонної селекції, імунних до 4-5 рас парші, переконливо показало, що вони досить стійкі до умов зим на території України, добре ростуть і дають ранні, високі і стабільні врожаї у всіх кліматичних зонах.

У промисловому саду, закладеному в південному Поліссі в 1988 році імунними до парші сортами, перший товарний урожай був сформований у 3-літньому віці. На 10-й рік після садіння врожайність перевищила 25 т/га, на 11-й – 16, 12-й – 18, 13-й – 14, 14-й – 26 т/га. При цьому врожайність найпродуктивнішого сорту Ліберті по роках відповідно дорівнювала 31,0; 22,0; 21,4; 16,0 і 32,8 т/га при високих товарних якостях плодів (табл. 1.) [14].

В епіфітотійні роки їхнє плодоношення більш гарантоване, врожайність у 1,5-3,8 раза вища, ніж у кращих районованих.  Плоди кращих імунних сортів відзначаються високими товарними якостями. За вмістом найважливіших органічних речовин ці сорти майже не поступаються перед кращими районованими, проте смак більшості з них оцінюється дещо нижче. Досить високими смаковими якостями характеризуються Амулет, Вільямс Прайд, Гевін, Грінслівз, Джонафрі, Новомак, Редфрі, Сестра Ліберті, Фрідом. Сорти Ліберті, Імрус, Пріам, Амулет виділяються також високими технологічними якостями плодів.

Завдяки скороченню кількості обприскувань фунгіцидами імунні сорти забезпечують одержання екологічно чистішої та дешевшої продукції. Витрати коштів на боротьбу з хворобами та шкідниками в таких насадженнях в 1,6 раза нижчі, ніж у звичайних садах.

Таблиця 1

Показники господарсько-біологічної оцінки імунних до парші сортів яблуні, середнє за 1994-2001 рр. (1988 р. садіння, 6 х 4 м, ММ.106), ДГ “Дмитрівка”

Сорт Сума врожаїв за 1994- 2001 рр., т/га Середня маса плоду, г Товарність плодів, % Дегустаційна оцінка плоду, бал Уражуваність борошнистою росою, бал Кількість плодів, уражених плодовою гниллю, % інтенсивність цвітіння,  бал Урожай-ність смак Зовнішній ви гляд
кг/дер. т/га
Ліберті 187,9 3,5 78,8 32,8 140 93 4,2 4,5 1,5 3,0
Пріам 125,3 4,5 61,5 25,6 125 95 4,3 4,5 1,0 0,5
Прісцилла 84,9 4,0 48,0 20,0 138 91 4,2 4,3 1,5 1,0
Флоріна 117,5 3,5 62,7 26,1 135 90 4,2 4,4 1,0 поодинокі плоди
1293-3 144,5 4,0 74,0 30,8 145 98 3,8 4,5 2,5 0,5
Джонатан (умовний контроль) 60,0 4,0 10,0 4,1 110 90 4,4 4,2 3,5 0,5
НІР05 Fф<F05

 

Імунні сорти Амулет, Едера, Імрус, Ліберті, Пріам, Пріма, Редфрі, Флоріна, Фрідом є перспективними для широкого впровадження у промислових садах, насамперед, у Поліссі та Лісостепу.

У західному регіоні в умовах рясних дощів та перепадів температури таке масове ураження садів спостерігається досить часто. Як засвідчив кількарічний аналіз, на плантаціях дослідної станції “у контролі”, тобто без оприскування, було уражено паршею 82 відсотки листя й майже усі плоди сорту Айдаред, Джонатану і Сартану – відповідно 94 і 74 відсотки. Однак чотириразова обробка фунгіцидом “Стробі” (50 відсотків водорозчинних гранул німецької фірми “БАСФ” у поєднанні з подвійним профілактичним застосуванням контактних фунгіцидів виявилася достатньо ефективною навіть в умовах епіфітотійного розвитку хвороби. Так, наприклад, ураження паршею сорту Айдаред становило лише близько семи відсотків листя та від одного до чотирьох відсотків плодів.  Слід зазначити, що подібні дослідження провадилися й в інших регіонах та екологічних умовах – і повсюди “Стробі” проявив себе позитивно. У степовій зоні Донбасу умови для розвитку парші менш сприятливі, проте внаслідок рясних дощів у травні-липні 1997 року спостерігалося значне ураження листя й плодів, особливо сорту Ренет Симиренка. Кількаразова обробка плантацій на Артемівській дослідній станції розсадництва забезпечила майже повний їх захист. Подібні результати були досягнуті й у північному лісостепу – в дослідному господарстві “Новосілки” ІС УААН в серпні із сортами Рубінове Дуки та Слава переможцям [14].

2. Найпоширеніші грибкові захворювання яблуні в Україні

2.1. Парша яблуні

Парша яблуні (Oinaequalis WVenturia int) – найпоширеніша хвороба яблуні й груші, особливо шкідлива при надлишковому зволоженні (рис.1.). Уражуються плоди, листя й пагони, знижується врожайність, якість плодів і стійкість дерев до морозів. На уражених листках грибок утворює плодові тіла (у вигляді чорних цяток), помітні неозброєним оком. Масове викидання спорів грибка збігається зазвичай із періодами відокремлення й набуття забарвлення бутонів і цвітіння. Потрапивши на рослину, спори проростають і викликають первинне зараження. При температурі 15-20 °С та високій вологості проростання спорів починається вже через 4 години [18].

А Б
Рис. 1. Парша яблуні А – на плодах; Б – на листках

Перші ознаки захворювання можна помітити через 10-14 діб після первинного зараження: на листі з’являються темно-зелені (маслинові) бархатисті плями (у парші груші – чорні), утворені споронощенням грибка. Плями парші збільшують транспірацію, у результаті чого відбувається зневоднення й опадання листя. На плодах парша проявляється у вигляді темних, майже чорних, чітко окреслених плям, покритих бархатистим нальотом (як і на листі). Під плямою утворюється шар пробкоподібної тканини, що при рості плода розтріскується. При ранньому зараженні зелені плоди стають виродливими, однобокими, передчасно обсипаються. Хворі плоди погано зберігаються, швидко загнивають. Збудник парші здатний уражати також і пагони, перезимовувати в конидиальній (літній) стадії.

Особливо у липні для плодових дерев характерний активний ріст пагонів і плодів. За атмосферних опадів виникає небезпека ураження яблуні вторинною інфекцією парші, борошнистої роси. Парша уражує молоде листя, квіти, плодоніжки, плоди, а на груші кору. Найбільшої шкоди парша завдає сортам яблунь: Ренет Симиренка, Айдаред, Мекінтош, Спартан; груші: Лісова красуня, Ільїнка, Бере Арданпон, Бергамот мліївський. У разі вологої та теплої погоди створюються сприятливі умови для розвитку хвороби. За краплинної вологи та температури, близької до 16…22°С, спори швидко проростають і заражають молоде листя. Вітер та дощ переносять збудник парші на здорові листки й плоди. На плодах уражена тканина корковіє, тріскається, в утворені ранки потрапляють спори моніліальної гнилі, вони загнивають, чорніють і опадають або висять на дереві до наступного року. Уражені пагони груші вкриваються дрібними здуттями, які згодом розриваються під тиском конідій, від чого кора має шорсткий вигляд і лущиться. Збудникам хвороб властива “вузька спеціалізація”: гриб, який паразитує на яблуні, не уражує грушу, і навпаки [16; 18].

З метою боротьби з паршею уражені листки навесні забирають, потім компостують або спалюють.

Грунт пристовбурних кіл обприскують 7 %-ною сечовиною або 10 %-ним хлористим калієм; проводять проріджування крони дерев, що забезпечує кращу освітленість і гарне провітрювання.

До розпускання бруньок проводять обприскування саду 3-4%-ним нітрафеном або 1 %-ним мідним купоросом. Перше обприскування, якщо воно не проводилося рано навесні, проводять у фазі зеленого конуса 3 %-ною бордоською рідиною (“блакитне” обприскування); у фазах появи суцвіть і відокремлення бутонів, або у фазі “рожевого бутона” (за 3-4 доби до цвітіння) – 1% -ною бордоською рідиною або її замінниками – 0,3 %-ним хлорокисом міді [17].

Одразу після цвітіння дерева обприскують 0,4 %-ним розчином полікарбацину або роблять некореневу підгодівлю 0,5 %-ною сечовиною з 0,5 %-ною калійною сіллю (по 50г сечовини, карбаміду та калійної солі розчиняють у 10 л води). Через 2-3 тижні (при високій вологості повітря) некореневу підгодівлю повторюють. Після збору врожаю перед початком обпадання листя крону дерев обприскують 5 %- ною сечовиною, тому що весь запас парші й гнилизни перебуває в цей час у кроні дерев [15].

2.2. Мучниста роса яблуні

Мучниста роса яблуні (борошниста роса яблуні) Podosphaera leucotricha Salm (рис.2.). Хвороба розвивається на всіх сортах, а особливо на групі, похідних від Джонатану на багатьох сортах нової генерації. Розвитку хвороби сприяє суха та спекотна погода з низькою вологістю повітря. Борошниста роса уражує спочатку кінцівки молодих пагонів, що спричиняє зменшення їх приросту, деформацію, погіршення зимостійкості та згодом їх усихання. В результаті, значно знижується врожайність дерев.

Особливістю цього збудника є те, що, викликаючи загибель вегетативних та генеративних частин рослини, сам він перезимовує в рослинних рештках і навесні уражує нові рослини. Частина інфекції знаходиться під лусочками бруньок, тому проведення викорінюючої обробки не гарантує стовідсоткового захисту від цієї хвороби, оскільки розкриття бруньок триває декілька тижнів, і весь час надходить інфекція [18].

Рис.2. Борошниста роса яблуні

Протягом вегетації плоди уражуються хворобою, що проявляється у зміні забарвлення, опробковінні плода, зниженні смакових якостей та дрібноплодності. Необхідно зазначити, що деякі бур’яни (такі, як полин, деревій, молочай, осоти та інші) є резерваторами хвороби, тому необхідно підтримувати чистоту під деревами. Джерело інфекції — уражені частини рослини, рослинні рештки (листя, гілочки, плодові формування) та спори і міцелій гриба, які знаходяться під лусочками бруньок. Збудник гриба може вимерзати при температурі мінус 27°С, якщо ця температура тримається протягом декількох годин.

Заходи боротьби. Обприскувння препаратом Хорус 75 WG в.г. двічі до цвітіння, після цвітіння — Топаз 100 ЕС к.е., Тіовіт Джет 80 WG в.г.

Надійним захисником яблунь від парші та борошнистої роси може стати фунгіцид “Стробі”. У цьому переконують результати, отримані на Львівській дослідній станції Інституту садівництва УААН. Обробка новим препаратом уражених листя і плодів сортів Айдаред, Спартан й Джонатан засвідчили його високу біологічну активність [16; 18].

2.3. Моніліоз яблуні

Плодова гнилизна (моніліоз) Deuteromycetes – дуже поширена й більше шкідлива хвороба за паршу, тому що хворі цією гнилизною плоди не придатні до вживання (рис.3). Гнилизна на плодах починається з невеликої бурої плями, що, швидко розростаючись, охоплює потім усю їхню масу. М’якоть плода стає бурою, розм’якшується й повністю втрачає смакові якості. На поверхні плода утворюються подушечки, що несуть спори гриба – збудника гнилі. Подушечки великі (діаметр – 2-3 мм), жовтувато-бурого кольору, розташовані концентричними колами. Часто уражений гнилизною плід набуває чорного або синювато-чорного забарвлення (такі мумії утворюються при зберіганні). У таких “законсервованих” плодах грибок перезимовує під деревом або на дереві, а навесні при настанні теплої й вологої погоди починається спороношення. Спори служать джерелом первинного зараження [12; 18].

Рис. 3. Моніліоз яблуні

Наряду з плодовою гнилизною в багатьох садах Півдня зустрічається також і інша форма захворювання – моніліальний опік. Він проявляється в побурінні й засиханні квітів, ураженні кільчаток, плодових гілочок, плодових прутиків [10; 15].

Найпоширеніші міри боротьби проти гнилизни:

§ збір і знищення ушкодженої падалиці;

§ ретельний осінній збір плодів як на землі, так і на дереві;

§ обприскування дерев у ті ж строки, що й проти парші (1 %-ною бордоською рідиною або 0,4 %-ним хлорокисом міді).

При виявленні моніліального опіку на квітках і гілках проводять вирізку й спалювання уражених частин дерева. У плодосховищах підтримують чистоту, плоди при закладці на зберігання ретельно сортують.

Щоб зменшити ураження плодів гниллю, потрібно вирізати всі засохлі гілочки з квітами та листям, уражені моніліальним опіком, які є джерелом інфекції плодової гнилі. Під час обрізування хворих гілок видаляють здорові тканини пагона (5 см), які зовні виглядають не засохлими, й спалюють їх. Зрізи дезінфікують 1% розчином мідного купоросу і замазують садовим варом або масляною фарбою. Такий захід дає змогу видалити уражені гілки, що є джерелом інфекції моніліального опіку — весняна, та плодової гнилі — літня форми хвороби. Вирізають і спалюють також верхівки пагонів яблуні, уражені борошнистою росою. Проти борошнистої роси яблуні використовують фунгіциди Сапроль, Вектру, Топаз, Топсін М, які є у роздрібній торгівлі. Після збирання врожаю смородини, агрусу, малини, кущі обприскують проти трачів, листовійок, галиць, кліщів інсектицидом Бі-58 новий, 40% к.е*, — 12–20 мл/10 л води, додаючи Байлетон, 5%* з. п., — 20 г/10 л води або окремо обробляють 1% бордоською рідиною проти септоріозу, стовпчастої іржі, антракнозу. Вирізають і спалюють стебла малини, пошкоджені малиновою галицею та пурпуровою плямистістю. Проти сферотеки на агрусі непогані результати дає кальцинована сода з милом (по 50 г на відро води). Обробку можна проводити в період наливання і після знімання плодів з інтервалом 5–7 днів [15; 17; 19].

2.4. Іржа яблуні

Іржа яблуні вражає переважно листя. На заражених листках яблуні з верхнього боку з’являються округлі червонуваті плями, а з нижньої сторони – тонкі волосовидні вирости, що розкриваються зіркоподібно (рис.4.).

Рис. 4. Іржа яблуні

Збудники хвороби – гриб Gymnosporangium juniperinum (L.) Mart. (G. tremelloides Hart.). На яблуні іржа розвивається в літній період. В кінці літа ецідіоспори заражають гілки і стовбури, ялівцю, причому іржа яблуні – тільки на звичайному ялівці. У корі заражених гілок і стовбурів ялівцю розвивається спочатку протягом тривалого часу (не менше 1,5 років) багаторічний міцелій іржі. Надалі на цих частинах рослини щорічно навесні з’являється телейтостадія у вигляді досить великих рожковідних виростів, покритих коричневим оксамитовим нальотом. Ці вирости у вологу погоду розбухають, стають драглисті і набувають жовтого забарвлення. Вирости складаються з маси телейтоспор з довгоює ніжкою. Проростаючі телейтоспори утворюють базидіоспори, які, потрапляючи на листя яблуні і груші, заражають їх. Процес проростання телейтоспор триває 1,5-2 місяці. Так відбувається відновлення іржі на плодових деревах. Таким чином, постійним джерелом іржі яблуні є різні види ялівцю. Розвитку іржі сприяє тепла волога погода навесні, коли відбувається проростання телейтоспор і зараження яблуні [15; 17].

Заходи боротьби.

1. Протидія яблуні від занесення інфекції з ялівцю шляхом посадки захисних смуг з високих, з густою “кроною дерев, особливо з боку панівних вітрів. Не можна допускати посадки ялівцю у захисних смугах саду. У районах поширення звичайного ялівцю (рослини-хазяїна для іржі яблуні), не представляє цінності як лісова порода, необхідно знищувати цей чагарник поблизу садів. Слід мати на увазі, що в Криму різні види ялівцю є однією з цінних лісових порід.

2. Профілактичні обприскування саду бордоською рідиною (1%) або її замінниками, або ІСО (0,5 ° по Боме), або колоїдної сіркою (1%). Обприскування слід проводити перед цвітінням, після цвітіння і ще через 10-15 днів. У разі проведення обприскувань проти парші додаткових обприскувань проти іржі не потрібно (табл.2.) [10].

2.5. Чорний рак яблуні

Чорний рак яблуні (Sphaeropsis malorum Peck). Ознаки хвороби проявляються на всіх надземних органах – на корі штамба, скелетних і напівскелетних гілок, на пагонах, листках, квітках і плодах. На корі штамба і скелетних гілок яблуні та груші, спочатку з’являються округлі буро-фіолетові плями, які швидко розростаються вздовж і впоперек у вигляді неправильних лопаток (рис. 5.) [13; 15].

На межі здорової та ураженої кори утворюються складки, напливи. Уражена кора чорніє, розтріскується, а пізніше обпадає, оголюючи чорну деревину. На гілочках, пагонах і плодушках хвороба проявляється у вигляді бугорків. Кора на них здувається, відстає від деревини і звисає цілими клаптиками.

Коли плями охоплюють кільцем кору штамба або скелетних гілок, дерево висихає і гине або гинуть окремі скелетні уражені гілки, пагони, плодушки. На корі під епідермісом уражених органів характерною ознакою хвороби є утворення чорних пікнід гриба.

Рис. 5. Чорний рак яблуні

На уражених деревних частинах груші на корі утворюються лопатеподібні більш глибокі концентричні тріщини, які розміщуються навколо сучків або гілок. Уражена кора не чорніє, проте легко відстає від деревини. Деревина під корою забарвлення не змінює. На листках хвороба проявляється спочатку у вигляді дрібних червоно-коричневих плям, які пізніше розростаються, набувають лопатеподібної неправильної форми, діаметром до 5-7 мм, з характерною зональністю. Під кінець вегетації дерев плями на листках стають сірувато-темними і покриваються чорними крапками – пікнідами гриба. На плодах хвороба проявляється у вигляді гнилі. Спочатку з’являється бура вдавлена пляма, яка поступово розростається, плід загниває. Під епідермісом формуються чорні пікніди, які часто розміщуються концентричними зонами, утворюючи світлі й чорні концентричні кільця. Уражені плоди зморщуються, стають чорними, засихають і муміфікуються. Ураження квіток трапляється значно рідше. На квітках пелюстки буріють і зморщуються, тичинки й маточки чорніють [13; 15].

будником хвороби є гриб Sphaeropsis malorum Peck, який належить до класу Deuteromycetes, порядку Sphaeropsidales. Пікніди кулясті, темно-бурі або чорні, діаметром 150-550 мм. Пікноспори спочатку безбарвні, одноклітинні, при дозріванні стають коричневими або темно-бурими, іноді мають одну перетинку, розміром 24-30х10-12 мкм. Під час вегетації гриб поширюється пікноспорами. Джерело інфекції – зимуюча грибниця в ураженій корі штамба, скелетних гілок, пагонів, а також пікніди з пікноспорами на уражених органах [13, c.52].

2.6. Звичайний (європейський) рак яблуні

Звичайний (європейський) рак яблуні (Dialonectria galligena) проявляється на стовбурах, скелетних і напівскелетних гілках яблуні та груші у вигляді наростів (пухлин) (рис. 6).

Спочатку ознаки хвороби схожі на чорний рак – з’являється невелика вдавлена пляма, яка повільно розростається на корі штамба або скелетної гілки. Пізніше у місцях ураження утворюються напливи і глибокі тріщини, а навколо них з’являються темно-червоні або рожеві бугорки – строми гриба.

На яблуні трапляється як відкрита, так і закрита форми раку, на груші – лише відкрита. Відкрита форма характеризується утворенням відкритих ран на стовбурі на гілках (переважно у кутах гілок) із зморшкуватими напливами, складками, пухлинами по краях; закрита форма – утворенням напливів, що майже повністю закривають рану [16].

Збудником звичайного раку є гриб Dialonectria galligena (Bres.) Fetch, (син. Nectria galligena Bres.), який належить до класу Ascomycetes, порядку Hypocreales. У конідіальній стадії його називають Cylindrocapron mali (All.) Wr.

Рис. 6. Звичайний (європейський) рак яблуні

У циклі розвитку гриба переважає сумчаста стадія, при якій формуються в стромах перитеції. Вони кулясті або овальні, спочатку яскраво-червоні, а потім темно-коричневі, розміром 225-375х210-375 мкм. Сумки булавоподібні, розміром 75- 90х12-15 мкм, а сумкоспори еліпсоподібні, двоклітинні, розміром 9-10х5-7 мкм. Конідіальне спороношення формується навесні у вигляді червоних бугорків, які розміщуються по краях рани. Мікроконідії одноклітинні, безбарвні, розміром 4-6х1,5 мкм, а макроконідії циліндричні, багатоклітинні, розміром 12-60х4-6 мкм. Джерело інфекції – уражені органи рослин, в яких гриб зберігається у формі грибниці та перитеціїв [16].

Таблиця 2

Заходи захисту плодових насаджень від шкідників і хвороб улітку (Рекомендації інститутів садівництва та зрошуваного садівництва НААНУ) [7]

Строки, умови, фази розвитку рослин Шкідники і хвороби Заходи
Парша, борошниста роса, інші Обприскування люфоксом, к.е., 1 л/га або матчем, к.е., 1 л/га, номолтом, к.с., 0,5-0,7 л/га чи рімоном, к.е., 0,6 л/га з додаванням проти парші та інших хвороб мерпану, в.г., 2-2,5 кг/га або поліраму, в.г., 2,5 кг/га чи дитану М-45, з.п., 2-3 кг/га, а також тіовіту джет, в.г., 5-8 кг/га або імпакту, к.с., 0,1-0,15 кг/га проти борошнистої роси.
Парша, борошниста роса, інші Обприскування золоном, к.е., 2,5-3 л/га або сумітіоном, к.е., 1,6-3 л/га чи Бі-58 новим, к.е., 0,8-2 л/га з додаванням проти парші та борошнистої роси вказаних вище фунгіцидів, дотримуючись чергування препаратів.
Парша, плодова гниль, борошниста роса,  інші Обприскування золоном, к.е., 2,5-3 л/га або сумітіоном, к.е., 1,6-3 л/га, децисом профі, в.г., 0,1 кг/га чи карате, к.е., 0,4 л/га або карате зеоном, мк.с., 0,4 л/га з додаванням проти парші делану, в.г., 0,5-1 кг/га або дитану М-45, з.п., 2-3 кг/га чи мерпану, в.г, 2,5 кг/га, а також проти борошнистої роси кумулюса, в.г., 6 кг/га або тіовіту джет, в.г., 5-8 кг/га чи топазу, к.е., 0,3-0,4 л/га.
Парша, плодова гниль, борошниста роса, інші Обприскування данадимом, к.е., 2 л/га, сумітіоном, к.е., 1,6-3 л/га або конфідором максі, в.г., 0,07 кг/га з додаванням проти парші, плодової гнилі, борошнистої роси та інших хвороб вказаних вище фунгіцидів.
Зимові сорти яблуні та груші наприкінці липня – на початку серпня 

 

Парша, плодова гниль, борошниста роса Обприскування люфоксом, к.е., 1 л/га або матчем, к.е., 1 л/га з додаванням дитану М-45, з.п., 3 кг/га, мерпану, в.г., 2,5 кг/га проти парші, а також топазу, к.е., 0,3-0,4 л/га або імпакту, к.с., 0,15 л/га, кумулюсу, в.г., 6 кг/га чи тіовіту джет, в.г., 5-8 кг/га проти борошнистої роси.
Зимові сорти яблуні не пізніше, як за 20 днів до початку збору врожаю Парша, плодова гниль, інші хвороби плодів під час зберігання Обприскуання топсином-М, з.п., 1-1,2 кг/га або еупареном, з.п., 2-2,5 кг/га.

 

Отже, плодові насадження важливо захистити від ураження хворобами. Збудники хвороб паразитують на листках, які асимілюють пластичні речовини, особливо потрібні влітку (липень-серпень) для закладання плодових бруньок під майбутній урожай.

Отже, серед найпоширеніших та найнебезпечніших хвороб фруктових дерев, зокрема, яблуні є парша. Спричинювана різними видами грибків і бактерій, ця підступна недуга характеризується ураженням поверхневих тканин – листя, квіток, плодів й гілок, а також вона посилює утворення на неопалих плодах коркової тканини, внаслідок чого вони ростуть нерівномірно і тріскаються.

Інтенсивність розвитку хвороби залежить від умов зовнішнього середовища, які впливають як на рослину, так і на паразита, на взаємини між ними і на перебіг інфекційного процесу. Для захисту рослин від грибкових захворювань широко застосовують комплекс агротехнічних і хімічних заходів. Агротехнічні заходи головним чином направлені на обмеження і ліквідацію грибка на насінні і в грунті; на зміну умов вирощування рослин убік, сприятливу для них і несприятливу для паразитів; на підтримку і підвищення стійкості рослин. Вони включають обробіток стійких сортів, раціональне розміщення культур в сівозміні, правильну обробку грунту і догляд за нею в період вегетації рослин, правильне вживання всіх видів добрив, дотримання оптимальних термінів сівби і збирання врожаю і ін.

Хімічні заходи складаються з обробки фунгіцидами насіння вегетуючих рослин, знезараження сільськогосподарських приміщень, сховищ, грунту тощо.

Список використаних джерел

  1. Бахтеев Ф.К. Важнейшие плодовые культуры / Ф.К. Бахтеев. – М.: Просвешение, 1970. – 352 с.
  2. Бейкер X. Плодовые культуры / X. Бейкер. – М.: Мир, 1992.–198с.
  3. Горохов В.С. Современная энциклопедия садовода / В.С. Горохов. – ПКФ “БАО”, Донецк, 2001. – 278с.
  4. Грицаєнко А.О. Плодівництво / А.О. Грицаєнко. – К.: Урожай. – 2000. – 43 с.
  5. Заяць В.А. Садово-городні ділянки / В.А. Заяць, В.Д. Давидов, З.О. Петрова. – Ужгород: Карпати, 1993. – 312 с.
  6. Каблучко Г.А. Плодівництво / Каблучко Г.А., Гапоненко Б.К., Сніжко В.Л. .– К.: Вища школа, 1990. – 352 с.
  7. Каленич Ф. С. Агроекологічні основи інтегрованого захисту яблуні від парші та інших хвороб / Каленич Ф. С.: автореф… д-ра наук: 06.01.11 – 2007 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.lib.ua-ru.net/diss/cont/349033.html
  8. Карпенчук Г.К. Частное плодоводство / Г.К. Карпенчук. – К.: Высшая школа, 1984. – 296 с.
  9. Кондратенко П.В. Адаптація яблуні в Україні 2000 г. / П.В. Кондратенко / автореф. дис… д-ра с.-г. н.: 06.01.07. – К., 2000. – 36 с.
  10. Лапа О. М. Довідник для дачних та індивідуальних господарств 2010-2011 (рекомендації із захисту рослин) / О. М. Лапа. – К. : Дельта-Дизайн. – 128 с.
  11. На захист яблуневих садів [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.derevo.info/content/detail/730
  12. Овощеводство и плодоводство. – М.: Агропромиздат, 1986. – 400 с.
  13. Пышина З. С. Черный рак / З.С. Пышина // Защита растений. – М.: Колос. – 1998. – № 11. – С. 52-56.
  14. Ріпамельник  В. П. Агробіологічна оцінка перспективного сортименту яблуні для Поділля  України / В. П. Ріпамельник / автореф. дис… к. с.-г. н. 06.01.07. – Умань, 2002. – 20 с.
  15. Смольякова В.М. Болезни плодовых пород / В.М. Смольякова. – Краснодар: Весть, 2000. – 192 с.
  16. Хвороби та шкідники яблунь [Електронний ресурс] . – Полтава., 2008. – Режим доступу: http://porada-poltava.narod.ru/inform/04_jablonja.pdf.
  17. Шевчук І. Заходи захисту саду в липні та серпні [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.propozitsiya.com/?page=149&itemid=1670&number=51
  18. Яблуня – основна плодова культура в Україні [Електронний ресурс] . – Режим доступу : http://agroua.net/plant/catalog/cg-46/c-53/info/cag-269.
  19. Яблуня. Захист садів до цвітіння [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://agroua.net/plant/catalog/cg-46/c-53/info/cag-315.

 

Читайте на cайті:


2 коментарі до публікації “Найпоширеніші грибкові хвороби яблуні. Заходи боротьби”

Залишити коментар

  • суниця
    Як виростити суницю з насіння?

    проект приватного будинку
    Для чого потрібен проект приватного будинку?

    матрікарія
    Матрікарія - вирощування, розмноження, догляд

    хлорофітум
    Природний фільтр повітря: хлорофітум
  • Яндекс.Метрика