postheadericon Отруйні лікарські рослини

Отруйні лікарські рослиниЗ давніх-давен люди лікували хвороби різними рослинами. Перші дані про це відносяться до VІ тис. до н.е. Власний досвід лікування, спостереження за тваринами сприяли розширенню знань людини про фітотерапію. Відомо, що колись лікарі використовували у практичній діяльності приблизно 12 тисяч різноманітних лікарських рослин. Із плином часу деякі з них були забуті, а інші – до сьогодні застосовуються при лікуванні багатьох хвороб. Однак, передчасно говорити про те, що всі рослини, що володіють лікувальними властивостями, вже відомі.

За даними розкопок, першими, хто використовував рослини з лікувальною метою, були шумери. Широко використовували фітотерапію вавілоняни, ассірійці, потім єгиптяни. У Єгипті (4 тис. р. до н.е.) був складений перший перелік лікарських рослин. У ньому описані рослини, які використовуються і тепер, – алое, м’ята, подорожник та ін.

Давньогрецький лікар Гіппократ (460-377 рр. до н.е.) на практиці використовував в основному фітопрепарати. Він описав 236 лікарських рослин і показання до їх застосування. Однак батьком фітотерапії все ж вважається видатний грецький лікар Діоскорид (І ст. н.е.). Він написав класичну працю “Materia medica” („Лікарські речовини”), в якій узагальнив досвід фітотерапії попередніх поколінь і сучасників. Основна роль в цій роботі належить лікарським рослинам. Діоскорид описав 600 видів рослин і їх застосування в медицині.

Відомий таджицький лікар, вчений, філософ Ібн Сіна-Авіцена (980-1037 рр. н.е.) в праці „Канон лікувальної науки” описав біля 900 лікарських рослин.

У Київській Русі лікування лікарськими рослинами сягає коренями далекого минулого. Найдавнішою пам’яткою медицини Київської Русі є „Ізборник Святослава” 1073-1076 рр. Він був написаний для сина Ярослава Мудрого – Святослава і був свого роду енциклопедією, де були зібрані дані про велику кількість лікарських препаратів, в основному рослинного походження [7].

З того часу і до сьогодні ставлення до рослин, як засобу лікування різноманітних хвороб змінювалося. Ще донедавна беззаперечно домінуюче місце займали синтетичні хімічні препарати, які швидко усувають симптоми хвороби, больові відчуття. Проте згодом все частіше почав проявлятися їх негативний вплив на інші органи та системи організму, так звана „побічна дія”. Тепер лікарі все частіше звертають свій погляд на фітотерапію (лікування рослинами). Проте в науковій медицині поки що дозволено застосовувати лише 2% видів лікарських рослин від усіх видів, відомих народній медицині.

Легко доступність рослинної сировини, недостатній розвиток фітотерапії, відсутність достатньої кількості спеціалістів спонукає людей займатися самолікуванням. Але це дуже часто призводить до отруєнь, оскільки немало лікарських рослин є отруйними.

Тому досить актуальним питанням, на сьогодні, є з’ясування переліку отруйних лікарських рослин Тернопільщини, особливостей їх дії на організм людини.

З огляду на висвітлені вище позиції, темою індивідуального науково-дослідного завдання було обрано: „Отруйні лікарські рослини Тернопільщини”. У ході його виконання слід вирішити наступні завдання:

  1. з’ясувати перелік найбільш поширених отруйних лікарських рослин Тернопільщини, описати їх ботанічні особливості, місцезнаходження та фармакологічні властивості;
  2. висвітлити особливості структури та дії на організм людини хімічних сполук складових отруйних рослин;
  3. описати порядок надання першої допомоги при отруєнні рослинами;
  4. з’ясувати можливості застосування отруйних рослин для вирішення певних екологічних проблем.

1. Отруйні рослини та їх особливості

Отруйними називають рослини, що містять отруйні для людей і тварин речовини, які при потраплянні в організм викликають у ньому хворобливий стан. Іноді такі отруєння можуть спричинити загибель людини або тварини. Отруйність рослин залежить від наявності в них так званих речовин вторинного походження: алкалоїдів, глікозидів, сапонінів, фенолів, деяких органічних кислот, ефірних олій тощо [1].

Отруйні речовини нерівномірно розподіляються в різних органах рослин. Наприклад, в аконіту і цикути найбільше отруйних речовин нагромаджується у кореневищах і коренях, у наперстянки – в листках і стеблі, у жабрію і кукілю – в насінні, у вовчих ягодах – в корі та плодах [2].

У кожного виду рослин отруйність виявляється в певні фази їх розвитку. В одних найбільша кількість отруйних речовин нагромаджується до цвітіння, в інших – під час цвітіння, в третіх – у фазі дозрівання плодів. Наприклад, у маку найотрутнішими є нестиглі коробочки. Поряд з цим, нагромадження токсичних речовин в рослинах значною мірою залежить від грунтово-кліматичних умов, температури, освітлення, вологи та інших факторів.

Встановлено, що в алкалоїдних рослин в умовах затінення вміст азотистих гетероциклічних сполук набагато вищий, ніж у рослин, які ростуть в умовах нормального освітлення.

Слід відмітити і те, що свіжо зібрані або недавно зірвані рослини є набагато не безпечнішими, ніж висушені, тому що вони не втратили своєї активності. Наприклад, жовтці при висушуванні майже повністю втрачають отруйність.

Однак у деяких отруйних рослинах втрата токсичності відбувається дуже повільно, а тому вони навіть у висушеному стані залишаються небезпечними [2].

Отруєння людей залежить не тільки від отруйності рослин, а й від сприйнятливості організму до дії отрути: дорослий міцний організм менш чутливий до дії отруйних рослин, ніж виснажений або хворий [1].

2. Основні класи хімічних речовин, що обумовлюють отруйність рослин

Кількість видів отруйних рослин сягає десяти тисяч. Більшість із них зростає в умовах тропічного клімату, але достатньо велика їх кількість трапляється і в Європі. Отруйність рослин залежить від вмісту в них хімічних речовин, які належать до різних класів хімічних сполук [1].

Найчастіше в отруйних рослинах містяться такі сполуки:

а) алкалоїди – велика група азотовмісних гетероциклічних сполук, значна їх частина є отрутами. У вільному стані вони нерозчинні у воді, але розчиняються в органічних розчинах. У тканинах рослин алкалоїди містяться у формі лимонної, яблучної, винної та інших органічних кислот. Алкалоїди необхідні рослинам для захисту від поїдання травоїдними тваринами (наприклад, роди Lupinus, Delphimium, Senecio). Уникають отруйних рослин лише деякі тварини. Алкалоїди токсично впливають на організм людини: центральну і периферійну нервову систему (морфін, кодеїн, ефедрин, атропін, нікотин, кофеїн, кокаїн), процеси мембранного транспорту, синтез білків, активність ферментів [10].

б) глікозиди – органічні речовини, молекули яких складаються з вуглеводу й речовин не вуглеводневої природи, з’єднаних глікозидними зв’язками [1]. Ці сполуки самі по собі не володіють токсичним ефектом і перебувають в латентному стані. В нормальних умовах глікозиди та ферменти, що їх гідролізують локалізовані у різних компортментах клітини, або в різних тканинах. При механічному пошкодження вищеназвані речовини починають взаємодіяти, в результаті чого утворюються токсичні сполуки, які беруть участь у захисних реакціях рослинного організму. Відомо більше 2000 видів рослин, що виділяють при пошкодженні ціанід водню. Глікозиди трапляються у представників Fabaceae, Rosaceae і деяких злаків [10].

в) фенольні сполуки – органічні речовини ароматичного ряду, в яких гідроксильна група () безпосередньо зв’язана з ароматичним (бензольним) ядром. Розрізняють одно-, дво-, три- та багатоатомні феноли. До найпростіших фенольних сполук належить фенол (карболова кислота). До двохатомних фенолів належать пірокатехін, резорцин і гідрохінон. Триатомними фенолами є оксигідрохінон, пірогалол та інші [4]. Природні феноли відіграють важливу роль у фотосинтезі, диханні, ростових процесах, захисних реакціях рослинного організму (наприклад, кумарини здатні вбудовуватись у чужорідну ДНК і блокувати транскрипцію), а також виконують механічні і структурні функції (лігнін) [10].

г) ефірні олії і смоли – суміші летких рідких органічних ароматичних речовин рослинного походження. У рослинах перебувають переважно у вільному стані і лише деякі з них – у вигляді глікозидів (у плодах мигдалю і гірчиці). Вони утворюються і виділяються в особливих органах рослин – залозистих волосках і лусках [1]. Найчастіше так виділяються леткі ефірні олії. Виділення летких речовин сприяє захисту рослин від фітофагів [6].

До ефірних олій належать камфорна, трояндова, цитринова, лавандова, ялицева та інші олії. До природних смол, які утворюються у смоляних ходах рослини, належать каніфоль, копал, янтар. До складу смол, які виділяють рослини, крім смолових кислот входять також смолові спирти, феноли, дубильні речовини і вуглеводні, подібні до ретену . Ефірні олії петрушки, м’яти, ромашки, кропу, троянди, берези використовуються в медицині: протизапальний, бактерицидний, антиалергічний засіб, крім того, як засіб, що активізує моторну і секреторну діяльність травного тракту [8]. А також ефірні олії використовуються у парфумерній та харчовій промисловості.

Молочний сік, смоли та інші маловивчені комплексні сполуки рослин часто володіють сильними отруйними властивостями. Слід також зазначити, що в отруйних рослинах нерідко містяться органічні кислоти: синильна, щавлева, філіксова, яблучна та багато інших (синильна – особливо отруйна).

Алкалоїди, глікозиди, фенольні речовини часто бувають отруйними для комах. Рослини, які містять ці сполуки дістали назву інсектицидних (далматська ромашка). Їх можна використовувати для боротьби з шкідливими паразитичними комахами замість синтетичних хімічних препаратів, які можуть створювати небезпеку забруднення довкілля.

Залежно від характеру дії на організм людей і тварин розрізняють отруйні рослини, які впливають на:

1)    центральну нервову систему (блекота, болиголов, дурман, пізньоцвіт, чемериця, чистотіл);

2)    шлунково-кишковий тракт (вовчі ягоди, кукіль, молочай, паслін тощо);

3)    серцево-судинну систему (наперстянка, вороняче око, конвалія, чемерник, шандра та ін.);

4)    печінку (жовтозілля, золотушник, геліотроп) [1].

З огляду н атаку різносторонню патологічну дію на організм людини отруйних хімічних речовин рослин, слід висвітлити основні етапи надання першої допомоги потерпілим при отруєнні рослинами.

3. Надання першої допомоги при отруєнні рослинами

Після потрапляння і організм людини плодів, насіння, соку чи інших частин отруйної рослини, з’являються перші ознаки отруєння. У такому випадку слід викликати швидку допомогу. До прибуття лікаря потерпілому треба надати першу допомогу, оскільки отруйні речовини рослин можуть діяти дуже швидко і тому зволікання неприпустиме.

Порядок надання першої допомоги: якщо потерпілий у свідомості, необхідно промити йому шлунок: дати випити 3-4 склянки води і пальцем або ложкою, натиснувши на корінь язика, викликати у нього блювоту. Промивання шлунка слід повторити 2-3 рази. При отруєнні аконітом чи болиголовом шлунок промивають блідо-рожевим розчином марганцевокислого калію.

Оскільки багато рослинних отрут добре адсорбуються активованим вугіллям, то після промивання шлунка рекомендується прийняти активоване вугілля. 20-30 таблеток заливають склянкою холодної води, розмішуючи, доводять до кашкоподібного стану, а потім випивають. Через 2-3 години повторно промивають шлунок.

Коли отруєння викликане рослинами, що впливають на нервову систему і серце, слід вставити в рот потерпілого держак ложки, обгорнутий бинтом чи носовою хустинкою, щоб не допустити порушення дихання через спазм жувальних м’язів [13].

4. Коротка характеристика отруйних лікарських рослин Тернопільщини

Переважна більшість отруйних рослин є цінними лікарськими рослинами, оскільки майже всі отруйні речовини рослин в малих дозах володіють високоефективними лікувальними властивостями.

Тому для того, щоб уникнути передозувань чи випадкових отруєнь лікарськими рослинами, слід ознайомитись із видовим складом отруйних лікарських рослин Тернопільщини.

Аконіт дібровний Aconitum nemorosum Bieb.ex Reichehb

Аконіти – багаторічні травянисті рослини, частина яких має веретено-, або ріпоподібно потовщені корені. Стебла прямостоячі, в окремих видів досягають 1-1,5 м заввишки. Листки великі, пальчастороздільні. Фіолетові, сині або жовті (дуже рідко білі) неправильні квітки зібрані в суцвіття – китиці. П’ять пелюстковидних чашолистиків утворюють неправильну квітку. Верхній чашолистик настільки нагадує старовинний шолом воїна, що аконіти дістали народну назву – „борець”. Оригінальний вигляд квітів породив цілий ряд місцевих назв аконітів: когутики, коники, чобітки та ін.

Квіти ентомофільні (комахозапильні). Після запилення та запліднення утворюється збірний плід з п’яти або трьох багатонасінних листянок.

На території Українських Карпат, Прикарпаття, Полісся та деяких західних районів лісостепу зустрічаються такі види аконітів: А. Жакена, А. Буковинський, А. Гостів, А. Дібровний, А. Волосистий, А. Міцний, А. Маленький, А. Молдавський, А. Румунський, А. Строкатий, А. Стрункий та ін. Рідкісним і цікавим видом, поширеним лише на Подільській височині, є аконіт Бестера (Aconitum besseranum, Andrz. L.). Це єдиний в нашій флорі вид А. з білими квітками. Він зростає в околицях Сатанова й Завалля на Хмельниччині на Товарах на Тернопільщині [5].

Окремі аконіти належать до рідкісних рослин, деякі занесені до Червоної Книги України і потребують охорони [14].

Майже усі види аконітів – смертельно отруйні. Отруйні речовини містяться у всіх органах, але найбільше їх нагромаджується у коренях (близько 2%). У цих рослинах виявлено понад 30 алкалоїдів: аконітин, мезаконітин, гіпаконітин, бензаконін і багато інших, ще мало вивчених. Серед відомих алкалоїдів аконітів найтоксичнішим є аконітин (). Він діє на центральну та периферичну нервові системи. Вплив на ЦНС відображається, передусім, на дихальному центрі, проявляючись спочатку у формі збудження, яке згодом змінюється пригніченням. Смерть може настати від ураження дихального центру та припинення дихання або паралічу серцевого м’яза. Характерними симптомами такого отруєння є швидке наступання загальної слабості, витікання з рота пінистої слини; людина вкривається холодним потом, розширюються зіниці, порушуються або повністю втрачаються слух і зір, починаються марення.

Часто причиною отруєння є помилкове або випадкове використання аконіту в їжу замість хрону, селери чи іншої коренеплідної рослини, тим більше, що свіжі корені аконіту мають запах, який нагадує запах редьки або хрону.

У науковій медицині корені аконітів у вигляді мазі і настойки вживають під наглядом лікаря як зовнішній болезаспокійливий засіб при невралгіях, подагрі, радикуліті, ревматизмі, мігрені, сифілісі та інших недугах.

Анемона лісова Anemone sylvestris L.

Місцева назва – вітряниця, зілля жаб’яче, проліска, вітряк та ін. Рід багаторічних трав’янистих рослин родини жовтецевих (Ranunculacene). Стебло прямостояче, 15-30 см заввишки. Листки довго черешкові, прикореневі. Кореневище м’ясисте. Оцвітина проста, пелюстковидна. Квітки одиночні, здебільшого з п’яти пелюсток. Плід – сім’янка. Цвіте в квітні – травні.

Рослина ранньовесняна. Росте розсіяно в широколистяних і мішаних лісах, на лісових луках, узліссях, по чагарниках, на схилах. Відомо понад 150 видів А. В Україні є 5. Найпоширеніші з них: анемона жовтецева (A. ranunculoides L.), анемона дібровна (A. Nemorosa L.) та анемона лісова (A. Sylvesrtis L.). Остання є найотрутнішою серед інших видів. При висиханні рослини отруйність зникає.

У надземній частин А. виявлено сапоніни, протоанемонін, флавоноїди, органічні кислоти (хелідонова та ін.), глікозиди, алкалоїди, камфора тощо.

Анемони є цінними лікарськими рослинами. Виготовлені з них препарати мають наркотичні, анти спазматичні, болетамувальні, кровозупинні, сечогінні, потогінні властивості. У народній медицині насій з листя А. використовують для лікування водянки, подагри, при погіршенні зору, простудних захворюваннях, шлункових кольках і жовтяниці, затримці місячних, застарілому сифілісі, імпотенції тощо [9].

Проте слід пам’ятати, що це – рослини отруйні, а тому використання їх потребує обережності.

Барвінок малий Vinca minor L.

Рід багаторічних трав’янистих рослин родини барвінкових (Аросупасеае). Відомо 7 видів барвінку у флорі землі, з них в Україні зростає лише 3. До найбільш поширених належить барвінок малий (Vinca minor L.). Місцева назва – барвін-зілля, барвінець, барвінок звичайний, барвінок хрещатий, барвінок весільний, могильник та ін.

Барвінок малий – вічнозелена трав’яниста рослина. Стебло лежаче, по вузлах укорінюється, до 60 см завдовжки. Листки супротивні, еліптичні, голі, блискучі, шкірясті. Квітки поодинокі в пазухах листків, темно-голубі, на ніжках пелюстки на верхівці зрізані. Цвіте навесні, у травні – червні. Плід – подвійна листянка.

Росте в дубових, дубово-грабових лісах, гаях і чагарниках, у затінку.

На Тернопільщині найчастіше зустрічається в Теребовлянському (околиці смт. Золотники, с. Хатки),Зборівському (с. Озерна),Бучацькому (с. с. Яблунівка, Золотий Потік, Костильники), Монастирському (с. с. Зубрець, Горигляди), Бережанському (с.с. Летятин, Урмань),Кременецькому (с.с.Бережці,Жолоби)районах таінших місцях.

Хімічний склад трави барвінку: близько 0,4% алкалоїдів – вінкамін, вінкамідин, віноксин, вінцин, вінцезин, вінкамінорпін, мінорцінта ін., аскорбінова й урсолова кислоти, глікозид робінін, у коренях виявлено кумарин, антоціани і флавони.

Галенові препарати з Б.м. виявляють гіпотензивну, в’яжучу, протимікробну, протизапальну та кровозупинну дію, знижують артеріальний тиск, розслаблюють мускулатуру тонкого кишечника, стимулюють скорочення матки.

З трави цієї рослини виготовляють препарати вінкопан і девінкопан, які призначають при гіпертонії і спазмах судин головного мозку, при статевій слабкості, неплідностітощо [9].

Беладонна звичайна Atropa belladonna L.

Багаторічна трав’яниста рослина з родини пасльонових (Solanaceae). Із 6 видів беладонни в Україні поширений лише 1 вид – беладонна звичайна, або лікарська (Atropa belladonna L.).

Місцева назва – дурман сонний, запридух, красавка, надриган, отруйниця, німиця, сонник, німиця чорна та ін.

Це – багаторічна трав’яниста рослина 1-1,5 м заввишки. Стебло товсте, пряме, вгорі розгалужене. Листки яйцевидні, яйцевидно-еліптичні, цілокраї, на верхівці загострені.

Квітки – дзвониковидні, одиничні, великі, пониклі, коричнево-фіолетові або червоно-бурі, біля основи – зеленувато-жовті, з’являються в пазухах листків. Плід – двогнізда, блискуча, чорна багатонасінна ягода з зеленою чашечкою. Саме ягодами діти часто отруюються. Цвіте в червні-липні, плоди дає в липні-серпні.

Росте в лісах Карпат, Прикарпатті, Розточчі, Опіллі та інших місцях. На Тернопільщині дуже рідко зустрічається в Медоборах, Кременецьких горах, Придністров’ї і околицях Бережан.

Усі частини рослини містять тропанові алкалоїди і атропін, гіосціамін, скопакамін та ін. В листках виявлено глікозид литилескулін, а в коренях – скополетин, дубильні речовини, смоли. В період цвітіння вміст алкалоїдів досягає близько 1,5%.

При отруєнні цією рослиною виникає сухість у роті, розширюються зіниці, прискорюється серцебиття, обличчя і шкірні покриви стають червоними, підвищується температура, людина стає збудженою, у неї з’являються галюцинації, істеричний сміх. Смерть настає в результаті зупинки дихання.

Разом з тим беладонна звичайна є дуже цінною лікарською рослиною. Вона має проти спазматичну та болетамувальну дію, при спазмах бронхів зумовлює розширення їх, ослаблює перистальтику кишок. Атропін був виділений з кореня беладонни в 1883 році. Його призначають як спазмолітик при бронхіальній астмі, виразковій хворобі шлунку, пілороспазмі, при печінкових та ниркових кольках.

Препарати беладонни рекомендують при функціональних розладах вегетативної нервової системи, безсонні, алергії, неврогенному порушенні менструацій, туберкульозі легень, геморої, для лікування хвороби Паркінсона та ін. Рослина потребує охорони [14].

Березка польова Convolvulus arvensil L.

Місцева назва – берізка, повійка, павутиця та ін.

Багаторічна трав’яниста рослина з виткими або прямостоячими стеблами завдовжки до 1 м. Листки довгочерешкові, стріловидні, з гострими основними лопатями. Квітки розміщені по 1-3 на пазушних квітконосах, світло-рожеві або білі з розевими смужками. Цвіте березка польова в травні-вересні. Плід – одногнізда коробочка.

Росте на полях у посівах багатьох культур, уздовж шляхів, на пустирях. Злісний бур’ян. Обвиваючи стебла зернових колосових, спричинює їх вилягання. Забур’янює також виноградники і сади. Поширена по всій території України.

В травні березки польової виявлено значну кількість глюкозиду конвольвулину, вітамінів С і Е, каротину, а також сапоніни, смолу, флавоноїди, а в насінні – алкалоїди. У народній медицині рослину застосовують для за живлення ран, а відвар з квіток – при обмороженні. У гомеопатії Б.п. використовують як проносне [1].

Вороняче око звичайне Paris guadrifoliaL.

Місцева назва – одноягідник, хрест-трава, хрещате зілля.

Вороняче око звичайне, або чотирилисте має довге повзуче кореневище, стебло – прямостояче, заввишки 15-30 см. Листки прості, еліптичні або обернено яйцевидні, сидячі, розміщені кільцем на верхівці стебла. Квітка одна, зеленувато-жовтого кольору, розміщена на верхівці стебла. Плід – синювато-чорна чотиригнізда куляста ягода, що нагадує вороняче око, від чого й пішла назва рослини.

Росте в тінистих листяних і мішаних лісах Карпат, Полісся та Лісостепу. На Тернопільщині зустрічається в усіх листяних і мішаних лісах, в Придністров’ї, на Бережанщині, в Товтрах, Кременецьких горах.

Хімічний склад В.о.з маловивчений. Відомотільките,щорослина містить глікозиди парадин і паристифін, які надають їй гіркого смаку. Небезпеку складають, в основному, ягоди, які можуть поїдати діти під час прогулянок або екскурсій по лісу. Через короткий проміжок часу після з’їдання ягід починається нудота, болі у шлунку, блювання, пронос, прискорене сечовипускання, розширення зіниць, запаморочення голови. При отруєнні необхідно негайно викликати швидку допомогу, а потерпілому надати першу допомогу.

Хоча найбільш отруйними у воронячого ока є ягоди, але й при лікуванні травою треба бути обережними. Передозовування недопустиме.

Жовтець їдкий Ranunculus acris L.

Жовтець їдкий (Ranunculus acris L.), синонім (R. Acer) – багаторічна трав’яниста рослина. Стебло одиночне, прямостояче, розгалужене, 30-70 см заввишки. Прикореневі й нижні стеблові листочки – черешкові пальчастоп’ятироздільні, з видовжено ромбічними частками, цілокраї або зубчасті, верхні листки сидячі, три роздільні. Квітки одиночті, правильні, п’ятироздільнопелюсткові, золотаво-жовті, блискучі. Плід – збірний із сім’янок, головчастий. Цвіте у травні-серпні.

Трава рослин містить алкалоїди, дубильні речовини, серцеві та флавонові глікозиди, у-лактони (рануккулін, анемоні, протоанемонін та ін.).

Поряд з цим встановлено, що жовтець їдкий має антибактеріальні, антивірусні, антитоксичні та протитуберкульозні властивості.

В народній медицині його використовують в основному як зовнішній засіб для лікування ран, інфікованих дерматозів та туберкульозу шкіри, відвар квіток вживають при захворюваннях печінки [11].

Конвалія звичайна Convallaria majalis L.

Місцева назва – конвалія запашна, конвалія травнева, кукуричка, ландиш, маївка та ін. (мал.20). Рослина до 20-30 см заввишки. Має довге повзуче розгалужене кореневище. Квітконосне стебло прямостояче, просте, голе, коротше за листки. Листки (1-3) прикореневі, видовжено ланцетні або еліптично-ланцетні, загострені, звужені в черешок. Квітки дзвониковидні, запашні, білі, зібрані в однобічну 6-10-квіткову пониклу китицю. Плід – червона куляста ягода. Цвіте у квітні – травні.

Конвалія звичайна росте по всій території України у світлих листяних і мішаних лісах, серед чагарників, окремими острівками в низинах в передгірних районах. її розводять в палісадниках, на присадибних і дачних ділянках як декоративну рослину. Досить великі запаси конвалії зустрічалися у Львівській, Івано-Франківській, Чернівецькій областях. На Тернопіллі місцем її поширення є Товтри, Шумський: (Стіжок, Жолобки, Сураж), Бучацький, Монастириський, Бережанський райони.

У надземній частині К.з. виявлено серцеві глікозиди – конвалозид, конвалятоксин, дезглюкохеротоксин, валаротоксин, сапонін, конвалярин, флавоноїди (з-глікозиди ізорамінтину, квертецину і кемпферолу), лимонну іяблучну кислоти. В квітках міститься значна кількість ефірної олії.

Конвалія звичайна є лікарською рослиною. Препарати, виготовлені з неї, регулюють діяльність і підвищують тонус серця, заспокійливо діють на центральну нервову систему, збільшують діурез [1].

Копитняк європейський Asarum europaeum L.

Копитняк європейський – багаторічна трав’яниста рослина, опушена, заввишки 5-10 см. Кореневище повзуче, дуже пахуче. Листки нирковидно-серцевидні, зимуючі, відходять від кореневища, на довгих черешках. Квітки поодинокі, правильні, зовні буруваті, всередині – брудно-темно-пурпурові, дзвониковидні, на верхівці – трилопатеві. Цвіте з кінця березня до кінця травня. Плід – напівкуляста коробочка.

Росте К.є. здебільшого в листяних і змішаних лісах по всій території України. На Тернопіллі найчастіше зустрічається у Бережанському, Борщівському, Кременецькому, Бучацькому, Монастириському, Чортківськомута Шумському районах.

Вивчення хімічного складу К.є. показало, що в ньому є близько 2% ефірної олії, до складу якої входить значна кількість азарону, що надає рослині характерного запаху і неприємного смаку; наявні борнілацетат, евгенол, пінен. У кореневищі містяться алкалоїд азарин, слизи, смоли, танінові та інші фізіологічно активні речовини.

З речовин, добутих з листків, виготовляють препарат акофіт, який раніше використовувалися для лікування радикуліту.

Однак слід пам’ятати, що копитняк європейський належить до отруйних рослин. Вагітним жінкам вживати його протипоказано [3].

Омела біла Viscum album L.

Місцева назва – амела, бісова мітла, відьмине гніздо, помело чортове та ін. Це – вічнозелений, кулястої форми кущ. Гілки голі, зеленаво-жовті, вил часто розгалужені, у вузлах потовщені. Листки супротивні, шкірясті, цілокраї, еліптично-видовжені, сидячі, жовто-зелені. Квітки одностатеві, зеленуваті, зібрані по 3-6 у головчасті суцвіття на розвилках гілок. Плоди ягодоподібні, кулясті білі. Цвіте у березні – квітні.

Клейке насіння О.б. птахи розносять по гілках дерев, де воно й проростає. Коренеподібне розгалуження проростка заглиблюється під кору рослини-живителя і там розвиваються присоски, через які рослина живиться за рахунок дерева, на якому оселилася. Фотосинтез вона здійснює самостійно. Омела біла паразитує на листяних (тополя, клен, липа, дуб, в’яз, груша, яблуня та ін.), іноді – на хвойних деревах.

Рослина містить отруйну речовину віскотоксин (близько 0,1 %), а- і b-віскол, вісцерин, олеанову і урсолову кислоти, холін і його похідні (ацетилхолінта ін.), аміни, флавоноїди (кверцетин, рамнетин та ін.), жирну олію, вітамін С, каротин, смолисті речовини та мінеральні солі, спирти пініті квебрахіт.

В науковій медицині настій трави омели дають пити при гіпертонії 1-2-ї стадії, атонії кишок, пшлегеневих, носових і маткових кровотечах та інших захворюваннях [7]. V народній медицині омелу вживають, в основному, як кровоспинний і в’яжучий засіб, а також болезаспокійливий, глистогінний та принефритах.

Цикута отруйна Cicuta virosa L.

Багаторічна трав’яниста рослина. Стебло прямостояче, розгалужене, ребристе, 50-150 см заввишки. Кореневище товсте, всередині розділене перегородками на порожнини, наповнені жовтуватим соком. Листки двічі-, тричі перистороздільні, з вузько-ланцетними або лінійно-ланцетними частками. Квітки дрібні, білі, зібрані в складні зонтики. Плід – двосім’янка. Цвіте від червня до вересня.

Цикута отруйна росте по берегах річок, ставків, на болотах і вологих луках, в яругах по всій Україні. На Тернопільщині зустрічається розсіяно по берегах водойм.

Запах цієї рослини нагадує запах селери або петрушки. В цикуті містяться отруйні речовини – цикутотоксин та інші фізіологічно активні речовини. Особливо багато цикутотоксину (до 3 %) міститься у кореневищі рослини. Саме тому найбільшу небезпеку для людини і тварини мають кореневища.

Чистотіл звичайний Chelidonium majus L.

Багаторічна трав’яниста, дуже витривала рослина. Має велику кількість народних назв, які, мабуть, пов’язані з його дією на організм людини або з явищами природи, наприклад: бородавочник, молочай жовтий, печіночник, печінкове зілля, чистопліт. Російська назва – щелкунец, за тріскання її достиглих плодів при розкриванні.

Ця рослина мас корінь веретеновидної форми, вкритий “коричневими лусочками, всередині жовтого кольору. Стебло ребристе, гіллясте й прямостояче заввишки близько 100 см, густо вкрите волосками. Прикореневі листки довгочерешкові, стеблові, сидячі, ліровидні, зверху зеленого кольору, знизу – сірого. Квітки яскраво-жовті, чотирипелюсткові, розташовані на довгих квітконіжках. Плід має вигляд прямостоячого стручка (довга двостулкова коробочка). Насіння чорне, блискуче, довгастої форми.

Росте чистотіл звичайний на засмічених місцях, частіше в затінку, коло житла, біля огорож, у занедбаних парках і садах, обабіч сільських вулиць, поцвинтарях, в гаях, полісових зрубах, місцями – в листяних і соснових лісах – на всій території України, крім північних районів Криму.

Вивчення хімічного складу чистотілу показало, що в ньому міститься велика кількість різних, біологічно активних речовин. Так, вміст алкалоїдів складає близько 2,5%: берберин, 1-гомохелідонін, коптизин, протопін, хелідонін і оксихелідонін, хелетрин, сангвінарин, спартеїн – ось далеко неповний перелік алкалоїдів, виділених з чистотілу. Крім алкалоїдів, у цій рослині виявлено органічні кислоти – лимонну, яблучну, янтарну та ін., сапоніни, дубильні речовини, вітаміни С, Д, каротин, ефірну олію, високий вміст макро- і мікроелементів тощо.

Наукова література рекомендує застосовувати Ч.з. при водянках, хворобах сечових шляхів, венеричних захворюваннях, лишаях, падучій хворобі, при хворобах очей, а також як антигельмінтний засіб [12].

Ч.з. – надзвичайно отруйна рослина.

На Землі є близько десяти тисяч отруйних рослин, більшість із них зростає у тропічних лісах. Лише незначна їх частина локалізована на території Тернопільщини. Проте все ж видовий склад отруйних лікарських рослин є досить багатий і різноманітний. Найпоширенішими видами отруйних рослин, що володіють лікувальними властивостями, на території Тернопільської області є: аконіт дібровний, анемона лісова, барвінок малий, беладонна звичайна, березка польова, вороняче око звичайне, жовтець їдкий, конвалія звичайна, копитняк європейський, омела біла, чистотіл звичайний та інші.

Під час використання даних рослин з лікувальною метою слід бути обережним, уникати передозування, чітко дотримуватись порад лікаря, оскільки отруйні лікарські рослини містять ряд сполук різної хімічної природи (алкалоїди, глікозиди, фенольні сполуки, ефірні олії та смоли), що можуть спричинити отруєння організму, розлади нервової, серцево-судинної систем, органів травлення. Тому слід знати чітко визначений порядок надання першої допомоги при отруєнні, основним принципом якої є невідкладність.

Незважаючи на високий вміст токсичних речовин у отруйних рослинах, слід звернути увагу і на позитивну сторону їх практичного застосування: у сільському господарстві (інсектицидні рослини з високим вмістом алкалоїдів, глікозидів, фенольних сполук, як природний засіб боротьби з комахами-шкідниками), у медицині (виготовлення з рослинної сировини фармакологічних препаратів з високими фунгіцидними, бактерицидними, анти стафілококовими і акти стрептококовими властивостями).

Проте під час використання отруйних лікарських рослин слід бути обережним, строго дотримуватись інструкцій заходів безпеки.

Використана література

  1. Векірчик К.М. Отруйні лікарські рослини. Посібник-довідник. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 1999. – 144 с.
  2. Гусынин М.А. Токсикология ядовитых растений. – М.: 1992. – 593 с.
  3. Довженко В.Р., Довженко А.В. Растения служат человеку: Справ. / Худож. В.Д. Фесенко. – Симферополь: Таврия, 1991. – 368 с.
  4. Домбровський А.В., Найдан В.М. Органічна хімія. – К.: Вища школа, 1992. – 502 с.
  5. Заверуха Б.В., Андриенко Т.Л., Протопопова В.В. Охраняемые растения Украины. – К.: Наукова думка, 1983. – 176 с.
  6. Злобін Ю.А. Курс фізіології і біохімії рослин. – Суми: ВТД „Університетська книга”, 2004. – 464 с.
  7. Кархут В.В. Ліки навколо нас. – К.: Здоров’я, 1973. – 447 с.
  8. Лекарственные растения в дерматологии и косметологии / Ягодка В.С.; отв. ред. Ю.К. Скрипкин. – К.: Наукова думка, 1991. – 272 с.
  9. Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник / Відп. ред. А.М. Гродзинський. – К.: Вид. „Українська енциклопедія ім. М.П. Бажана, укр.. вид. центр „Опілля”, 1992. – 544 с.
  10. Медведев С.С. Физиология растений. – СПб: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2004. – 336 с.
  11. Рябчук В.П. Дари лісу: Довідник. – Львів: Світ, 1991. – 156 с.
  12. Станець М.П. Про лікувальні властивості чистотілу звичайного. – К.: Здоров’я, 1966. – 79 с.
  13. Цимбал Н.М., Берегова О.Д. Практикум з валеології. Основи долікарської допомоги. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2000. – 112 с.
  14. Червона книга України. Росл. світ. / Відп. ред. Ю.Р. Шеляг-Сосонко. – К.: „Укр. Енциклопедія” ім. М.П. Бажана, 1996. – 608 с.

Читайте на cайті:


Залишити коментар

  • клівія
    Клівія - улюблениця квітникарів

    пахістахіс
    Пахістахіс - сонячний колосок у вас вдома

    догляд за рослинами
    Догляд за рослинами: формуємо рослину

    зачіска
    Як підібрати жіночу стрижку за типом обличчя - радить салон красоти
  • Яндекс.Метрика